Наприкінці минулого року в межах проєкту “ВИЯВЛЯЄМО, ЩОБ ПРОТИДІЯТИ. Загрози російської дезінформації серед вразливих груп, зокрема – жінок Сумської, Житомирської і Полтавської областей – внутрішньо переміщених осіб та мешканок прикордонних районів”, у Полтавській та Гадяцький громадах було проведене анкетування серед ВПО, що проживають у цих місцевостях.
Метою було визначення найпопулярніших серед цієї категорії інформаційних ресурсів, а також – особливостей поширення російської пропаганди та дезінформації в локальних виданнях, онлайн медіа та соціальних мережах, популярних серед представників вразливих суспільних груп, і реакція ВПО на інформаційні маніпуляції.
Усього було опитано понад 150 осіб, що переїхали до Полтавщини із Харківської, Луганської, Донецької та Сумської областей. Понад 55 відсотків опитаних зізналися, що ставлення до ЗМІ після 24 лютого 2022 року у них змінилося. Насамперед через те, що медіа пишуть неправду (майже 30%) та через те, що медіа, яким вони довіряли, припинили своє існування (майже 24%).
Переважна більшість (майже 60%) тих, хто виявив бажання відповісти на запитання анкети, це жінки у віці 50 плюс-60 плюс. Отож, середній портрет анкетованих: жінка працездатного чи пенсійного віку, з вищою освітою, яка мало дивиться телевізор (лише 20 %), нечасто читає газети (20%), зате є постійним користувачем телеграм-каналів (особливо інформаційних і новинних), користувачка месенджерів, соцмереж. Анкетована має стійкий синдром недовіри апріорі до всієї інформації, яку отримує. Особливо це стосується будь-яких повідомлень про окуповані чи знайомі їй території, де наразі точаться бої або ж вони є “сірою” зоною.
Негативно реагує на наративи на кшталт “ Україна відступає…. втрачає позиції”, “Україну чекає поділ на частини”, “ окуповані земля не повернуться до складу України”. Гнів та стійка недовіра – найперші емоції щодо прочитаного чи почутого в такому стилі.
Багато анкетованих (понад 41%) мали гіркий досвід, коли фейкові новини негативно вплинули на них особисто та на їхні родини. Здебільшого це були інформпродукти, запущені проросійськими каналами (найчастіше анкетовані називали “Донбас”, “Темний лицар”, “Військовий Донецьк” та ін.) на початку повномасштабного вторгнення: інформація про швидку перемогу росії, про те, що Україна не протримається більше місяця і таке інше, а також про “злив” України Європейськими країнами та Америкою.
Переважна більшість анкетованих (близько 60 %) стикалися із неправдивою інформацією про життя на окупованих чи прифронтових зонах: від повідомлень про псевдо-руйнування до ”переходу на бік колаборантів” осіб, які давно виїхали з окупованих територій.
Відповідаючи на запитання про здатність відрізняти фейки, ця категорія анкетованих відповідає здебільшого ствердно, адже за час повномасштабного вторгнення навчилася критично сприймати більшість інформації, звіряти її з іншими джерелами, зокрема, як понад 50% опитаних, – перевіряти з допомогою офіційних джерел. Можна навіть стверджувати, що наразі маємо ефект маятника у плані довіри до того, що чують-бачать-читають: від сприйняття на початку повномасштабного вторгнення як правди всього інформаційного потоку до сприйняття його ж як суцільний фейк, причому інколи навіть тоді, коли насправді фейку немає.
Такі приблизно тенденції і щодо анкетованих від 20 плюс до 40 плюс. З тією різницею, що ця категорія, як правило, не є читачами газет і глядачами Телемарафону. Основний засіб отримання інформації для них – Інтернет: інстаграм і телеграм, менше фейсбук. Проросійські наративи вирізняють за фразами, якими в негативному світлі змальовуються ЗСУ та головком, а натомість про росію пишуть як про “сильну ядерну державу” чи про те, що “Донбас ніколи не зрозуміє Львів”.
Майже 60% опитаних вважають, що неправдива інформація може зашкодити, порушує права читача/глядача/слухача та здатна погіршити якість життя.
І майже 73% вважає наразі актуальною проблемою поширення неправдивої інформації. Дехто з анкетованих пропонував навіть запровадити кримінальну відповідальність за її виготовлення, оприлюднення та поширення.
Цікаво, що більшість (75,5 %) визначають фейк як брехливу інформацію, створену умисно задля завдання шкоди. Вину за їх розповсюдження покладають на іноземних або фінансованих державою осіб, які прагнуть просувати такі наративи (57 %), а також – на неправдиві медіа (50%) та центральну владу (майже 48%).
Наостанок – те, про що не запитувала анкета, але що звучало у розмовах з ВПО. Переважна більшість анкетованих різних вікових груп (близько 70%) хотіли б у майбутньому, після перемоги, повернутися до своїх домівок, навіть якщо помешкання зазнали руйнувань. Особи, яким від 20 до 50 років, висловили бажання працювати після перемоги в проєктах із відновлення населених тих пунктів, звідки вони родом. Однак при цьому чимало анкетованих (понад 40%) стверджують, що вже постійно проживають на Полтавщині, вважаючи цей край своєю домівкою.
Ірина КУРОЧКА,
координаторка Полтавського прес-клубу