Сучасна антизахідна і антиукраїнська пропаганда, яку Кремль продукує для Грузії, спрямована на зміну суспільної думки та на пошук союзників. Одним з них є правляча партія “Грузинська мрія”, яка стала не лише ретранслятором частини пропагандистських меседжів Кремля, а й сама продукує наративи, які запозичує північний сусід для створення альтернативної реальності. 

Інформаціна окупація, як частина гібридної війни розв’язаної Росією

На сьогодні в Грузії існує реальна небезпека, що кремлівська пропаганда поставить під загрозу довіру до демократичної системи та європейського вектору розвитку, який обрала країна.

Однак втручання Росії в справи сусідньої південної країни має давнє імперське коріння. Вчергове Грузія стала мішенню для російської пропаганди після проголошення своєї незалежності (1991 року). І на сьогодні можна констатувати той факт, що пропаганда Російської Федерації працює в Грузії без упину, змінюється лише інтенсивність маніпулювання громадською думкою і наративи, які підступно просуває Кремль. При цьому російські пропагандисти, використовують для досягнення поставленої мети свободу слова, здобуту Грузією разом з суверенітетом і вибором європейського шляху розвитку.

Кремль розгорнув пропаганду за двома напрямками. Один з них спрямований на те, аби повернути вплив у регіоні, залишити Грузію за межами Євросоюзу, не дозволити отримати членство в НАТО, другий — зосереджений на підтримці проросійського правлячого режиму країни. 

Для досягнення гарантованого ефекту російська пропаганда діє швидко, поширюється безперервно, всі наступні кроки повністю узгоджуються з попередніми, а дії виходять з конкретної реальності. В цьому Кремлю допомагає використання сучасних засобів інформування, які з легкістю і значною швидкістю поширюють інформацію. Це необхідно для того, щоб не тільки переконати населення чи отримати його довіру, а радше для того, щоб посіяти плутанину та поширювати брехню через теорії змови. 

Тому говорячи про особливості російської пропаганди в Грузії, варто зазначити, що вона є елементом інформаційної окупації і має чотири основних складових компоненти.

Використання інформації як зброї: “зомбування” населення за рахунок активного використання соціальних мереж та різних ЗМІ для просування пропаганди та створення картини світу.

Підтримка політичного екстремізму: дестабілізація ситуації в країні, розвиток екстремістських настроїв і політичних рухів, фінансування як крайніх лівих, так і ультраправих груп, надання їм допомоги у різноманітних кампаніях з дезінформації. 

Масштабні кібератаки та пропагандистські кампанії проти державних інституцій, громадянської єдності та демократичних процесів: їх метою є розхитування економічної і політичної ситуації в країні та інформаційна маніпуляція, до якої природно вразливі всі демократичні режими. 

“Експорт” корупції: фінансування інформаційних ресурсів, що розповсюджують пропаганду та дезінформацію і таким чином посилюють свій вплив.

Системність: поширення на постійній основі в інформаційному просторі на території країни-жертви неправдивих новин, суперечливих коментарів, ідеологем, які відтворюються через ворожі або замасковані під “своїх” канали і шкодять інтересам сторони, яка є об’єктом нападу.

Методи інформаційної окупації, які Кремль застосовує в Грузії, є частиною гібридної війни, і вони надзвичайно різноманітні: дезінформація, пропаганда, наклеп, фальсифікація фактів, приховування важливої інформації, усунення понять, відволікання уваги, інформаційне табуювання, маніпулювання засобами масової інформації тощо. Їх застосовують для здійснення спеціальних інформаційних операцій — для підриву політичної та економічної систем, боєздатності і національної безпеки країни.

Ця тактика відпрацьовувалася Російською Федерацією у попередніх збройних конфліктах, що мали місце в Грузії та інших країнах — колишніх союзних республіках СРСР. Тобто, якщо не вивчати методи ведення гібридної війни Росією, і ефективно цьому не протистояти — подібна тактика буде використана в майбутньому проти інших держав. Якщо РФ не отримає гідної відповіді на всі свої агресивні дії сьогодні, завтра вона повернеться з ще більш зухвалими атаками, які не обмежуватимуться Грузією, Молдовою, Україною чи іншими регіонами. 

Агресор розгорнув шалену пропагандистську війну з побудовою “в телевізорі” та соціальних мережах альтернативної зомбі-реальності, яка нічого спільного немає з істиною. Інформація поширюється багатьма різними каналами, які не соромляться створювати та поширювати найобурливіші теорії змови.

“Пропаганда є потужною зброєю російської гібридної війни, яка, впливаючи на емоції людей, досягає, з одного боку, нейтралізації активної меншості, а з іншого — мобілізації безумовної підтримки навколо правлячого режиму чи лідера, — зазначає пан Тенгіз Пхаладзе, керівник бакалаврської програми з політичних наук Грузинського інституту суспільних справ (Тбілісі), автор та співавтор і редактор кількох книг і монографій про зовнішню політику Росії, грузино-російські відносини, “м’яку силу” Росії в країнах Східного партнерства, а також про міжнародні відносини та актуальні питання безпеки. — Наш регіон, починаючи з 70-х років, Росія перетворила на лабораторію для тестування гібридних технологій. Адже завжди це робиться у маленькому масштабі і потім отриманий результат узагальнюється. Наприклад, це те саме, як Green Man Technologies, які використали в Україні. Так, це “зелені чоловічки”. Мало хто знає, що у 90-х цю технологію “без опізнавальних знаків” росіяни використовували у війні в Абхазії”. 

Пан Тенгіз говорить, що аби зрозуміти логіку гібридної війни потрібно вникати ось в такі маленькі лабораторії для тестування гібридних технологій. Адже, пізніше їх використовуватимуть, наприклад, уже в масштабах такої країни, як Україна.

“Якби ми свого часу звернули увагу на те, що відбулося в Грузії у 2008 році, тоді не було б ні 2014-го, ні 2022-го років в Україні… Але через те, що ми це пропустили, ми отримали те, що отримали”, — зауважує Тенгіз Пхаладзе.

За його словами посили російської пропаганди в Грузії весь час трансформуються залежно від подій у світі. Раніше основним меседжем російських пропагандистів був посил, що Росія — найближчий друг Грузії. 

“Явні російські меседжі, приміром, що Росія братня до Грузії — вже не працюють. Зараз стало складно вирахувати і довести, що це саме російська пропаганда. Адже її головні посили — вибір між війною і миром, і що правляча партія “Грузинська мрія” змогла зберегти мир в регіоні, — пояснює пан Тенгіз. — До 2022 року Кремль просував меседж, що Європа і Захід — це добре, але вступ Грузії до Європейського Союзу — це нереально. Тож коли Грузія стала кандидатом в ЄС — цей меседж перестав працювати. Тому зараз головним посилом кремлівської пропаганди є вибір між війною і стабільністю та миром”.

На чому тримається тандем кремлівської пропаганди і “Грузинської мрії”

Особливо посилилася дружня до Росії риторика після того, як 15 травня 2023 року Російська Федерація скасувала візовий режим для громадян Грузії та відновила пряме авіасполучення. Таке потепління відбулось на фоні того, що сотні тисяч росіян втекли до Грузії від мобілізації, а нинішня влада країни намагається підтримувати теплі стосунки з Путіним та його режимом на фоні вторгнення до України. 

Нині в Грузії склалася така ситуація, що правляча партія “Грузинська мрія” підтримує і просуває російські наративи, а також робить власні інформаційні вкиди, що грають на руку Кремлю, або являються продовженням російської пропаганди. Також у 2022 році, після широкомасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, спектр пропагандистських меседжів, які просувають кремлівські рупори спільно з “Грузинською мрією” значно розширився. На сьогодні основні з них:

— Захід не може захистити Грузію від загроз;

— події в Україні інспіровані Сполученими Штатами;

— Захід нав’язує гомосексуалізм, інцест, педофілію і розбещений спосіб життя;

— НАТО — це загроза втрати територіальної цілісності;

— США — країна-злочинець.

Про те, що кремлівські наративи в Грузії зазнають постійної трансформації розповіли представники недержавної організації Media Development Foundation (НДО “Фонд розвитку медіа”), — менеджерка медіа-проєктів Русудан Дзіграшвілі та редактор англійської мови Сандро Гігаурі. Зокрема, вони зазначили, що спостереження за риторикою нинішнього уряду Грузії показало, що він має все більше паралелей із російською пропагандою.

“Згідно з пропагандистським твердженням Америка та Євросоюз (колективний Захід), намагаються втрутитися у внутрішні суверенні справи Грузії та керувати країною. Основними розповсюджувачами цієї риторики є не лише проросійські інформаційні ресурси, а й “Грузинська мрія” та її сателіти, — говорить пан Сандро. — Вищезгадана подібність стала особливо помітною з квітня цього року, після ініціювання суперечливого Закону про “іноагентів”, який офіційно називається “Про прозорість іноземного впливу”.

Цей Закон уклали за російським зразком, що спровокувало низку супутніх подій, зокрема протестів, які жорстоко придушили силовики. Адже з технічних і політичних причин Закон про “іноагентів” стає явною перешкодою на шляху просування Грузії до Євросоюзу. Також його прийняття стало підтвердженням, зміни зовнішнього курсу уряду Грузії із Заходу на Північ. 

Нині звучать заяви про те, що Захід втручається у внутрішні справи Грузії та зазіхає на її суверенітет. Однак основна загроза незалежності найбільшої країни південного Кавказу походить від Росії (яка окупувала понад 20% території Грузії). Тож головний ворог суверенітету Грузії — її північний сусід. Однак у риториці нинішнього грузинського уряду, Росія, як головна загроза, повністю ігнорується. Натомість “захист суверенітету” стає актуальним, коли західні демократичні країни радять Грузії утримуватися від недемократичних кроків. Схожий підхід — це наратив, що культивується багато років російською пропагандистською машиною. 

Вищезгадані тенденції зі зміною кремлівських наративів, підтверджують дослідження проведені MDF. Вони вказують на те, що після 2008 року в інформаційному просторі Грузії з’явилися антинатівські наративи, а після 2022 року — антиукраїнські меседжі. 

“Кремлівська пропаганда стверджує, що “внутрішня політика та розвиток тієї чи іншої країни є результатом втручання зовнішніх сил, найчастіше США, а не внутрішніх чинників”. Як ілюстрацію наводять до прикладу Україну. Ще вони стверджують, що США заохочують “сатанинську” культуру, яка прагне “поневолити”, “калічить уми і душі”, — розповідає Сандро Гігаурі. — До того ж грузинські провладні політики, які орієнтуються на Кремль, часто повторюють декілька російських наративів, що пов’язані з НАТО та Україною. Приміром такі: війна в Україні спровокована США; в Україні працюють біолабораторії НАТО, а США контролює їх; Україна хоче відкрити другий фронт проти Росії у Грузії. Саме цю російську пропаганду уряд Грузії використовує для того, щоб тримати свій народ в страху, щоб він боявся примару війни”.

До речі, кремлівський наратив стосовно наслідків вступу Грузії до НАТО складається з інших тез: населення лякають тим, що якщо країна приєднається до Північноатлантичного альянсу, то Південна Осетія і Абхазія, — грузинські території анексовані Росією, будуть втрачені назавжди. Крім того, Грузія зіткнеться з загрозою втрати інших своїх територій.

Однак не варто себе тішити ілюзіями про те, що якщо Грузія відмовиться від євроінтеграції — вона отримає назад Абхазію та Південну Осетію, які нині анексовані Росією. 

“Два місяці тому “Грузинська мрія” використала цей меседж, як тему для пропаганди. Але в Росії багато інтересів у цьому регіоні — тож забудьте про це”, — зауважує пан Вано Чхіквадзе, менеджер програми європейської інтеграції Фонду відкритого суспільства.

Попри урядову і кремлівську пропаганду у грузинського народу своє бачення майбутнього Грузії у складі Північноатлантичного альянсу.

“Свого часу була проведена дуже серйозна робота щодо наміру Грузії стати членом НАТО і Євросоюзу. Підтримка населенням вступу до Північноатлантичного альянсу становила 70%, а до ЄС 80%. Це дуже високий суспільний рівень, навіть незважаючи на російську агресію в Грузію 2008 року, та окупацію двох її територій, — розповідає Тенгіз Пхаладзе. — Жодна правляча верхівка відкрито не скаже населенню, що країна відмовляється від євроатлантичної інтеграції. До речі, “Грузинська мрія” прийшла до влади саме під гаслом, що вона буде тією політичною партією, яка подасть заявки на членство в НАТО і ЄС. Однак з часом урядовці цей меседж почали просто замовчувати і не згадувати. Також цікавим є такий факт, що з одного боку 70% населення Грузії підтримують вступ до НАТО, і водночас вони обирають “Грузинську мрію”.

Пан Пхаладзе зазначив, що до 2022 року у Грузії був прогрес щодо членства в НАТО та Європейському Союзі. Але Україна стала реально тією рискою, яка кристалізувала реальність. Все перевернуло рішення Путіна атакувати Київ. Після чого “Грузинська мрія” вже не могла “всидіти на двох стільцях”, і мала зробити свій вибір у бік Росії чи НАТО і Євросоюзу. Середини не лишилося, як і можливості балансувати між Заходом і Північчю. Вибір Грузії припав на північного сусіда. А російський уряд, головним завданням якого є збереження влади та контроль над сусідніми країнами, продовжив свою боротьбу у Грузії із “західним загрозами”, використовуючи страх і ненависть.

На сьогодні кремлівська пропаганда в Грузії тримається на кількох “стовпах”.  Основні з них назвала Русудан Дзіграшвілі:

— Православна віра — як об’єднавчий фактор між Росією та Грузією; 

— Росія — захисниця традиційних сімейних цінностей, на відміну від Європи, де ці цінності деградують;

— Грузія економічно залежна від Росії, а наслідком погіршення взаємовідносин з північним сусідом може стати повернення додому 1 мільйона грузинів, які можуть стати потенційними безробітними;

— Страх війни, про який постійно нагадують, приводячи до прикладу Україну;

— Туркофобія — страх поширення турецького впливу в регіоні, якщо Грузія приєднається до Північноатлантичного альянсу, членом якого є Туреччина.

До речі, туркофобні наративи регулярно з’являються в грузинському інфопросторі, а їх ретрансляторами є деякі політики і відомі громадські особи. Вони представляють Туреччину як окупанта та загрозу мусульманізації Грузії.

За даними інформаційного бюлетеню MDF №21 (1 червня — 1 липня 2024 року) кілька туркофобних наративів виявили в грузинських ЗМІ та соцмережах у червні нинішнього року. Вони представляли сусідню країну як загрозу грузинській ідентичності та територіальній цілісності, а Росію пропонували як противагу. Вважалося, що покінчити з російською окупацією буде набагато легше, ніж повернути Тао-Кларджеті, що вже майже 200 років перебуває у складі Туреччини. Цей регіон лише на короткий термін, у 1918-1921 роках, вдалося повернути до складу Демократичної Республіки Грузія, однак з 1921 року він знову знаходиться в межах Турецької Республіки.

До прикладу процитуємо Давіта Тархана-Моураві, що представляє “Альянс патріотів”: ”Ереклій II зробив крок, коли встановив союз з Росією. Це було і позитивно, і рівноцінно спасінню. А чому? Відразу ж Грузію розділили на дві частини. 70% наших територій опинилися в Російській імперії, а 30% — в Туреччині. Минуло більше 200 років і подивіться на результат: ті 70%, що опинилися в Російській імперії — зберегли мову, грузинство, менталітет, грузинські цінності, а 30%, які опинилися в Туреччині, з них більше половини не знають мови, 100% втратили грузинські цінності, 100% змінили переконання, 100% змінили цінності на турецький менталітет. Грузії краще було з Росією, разом з нею ми вижили”. 

Допомогу уряду Грузії у просуванні наративів надає національне телебачення, зокрема, телеканали “Об’єктив”, “Imedi” та кабельне і супутникове телебачення АLB TV.

“Телеканали, які просувають у телеефірі пропаганду, практично не ретранслюють кремлівські наративи, а займаються просуванням наративів уряду Грузії, — зауважує представник MDF Сандро Гігаурі. — У Кремля є свої інформаційні канали, які розповсюджують його пропаганду в Грузії. Це “Ритм Євразії” та Грузино-російський громадський центр імені Є.М. Примакова. Обидва центри фінансуються з Державного бюджету Росії, і працюють із тезами щодо радянської ностальгії, а саме боротьба з фашизмом”.

Проте список медійних ресурсів, які використовують кремлівські і урядові пропагандисти для просування своїх меседжів, значно ширший. До супутникового і кабельного телебачення, інтернет сайтів і соціальних мереж, додалися фабрики тролів і ботів. А “Грузинська мрія” напередодні виборів веде активну пропаганду у TikTok, щоб “затягнути” в сферу свого впливу молодь.  

Оплот Росії в Грузії — Грузинська Православна Церква

Російські пропагандистські меседжи в Грузії поширюють не лише окремі ЗМІ, а й “націоналістичні” громадські організації, політичні партії, так звана інтелігенція та бізнесмени — та частина суспільства, до якої прислухаються, яка може впливати на громадську думку. Також ще одним вагомим інструментом пропаганди є церква. 

“Пропаганда уряду Грузії сильніша за кремлівську пропаганду. І до цієї пропаганди долучається церква. А вона у свою чергу афілійована російською церквою та пропагандою”, — розповідає пані Русудан Дзіграшвілі.

Грузинська Православна Церква, яка пройшла радянський тиск, завдяки підписанню 22 жовтня 2002 року конституційної угоди (Конкордату) між Державою і Патріархатом отримала особливий статус, зміцнила своє економічне становище, що сприяло зростанню її впливу. Католікосу-Патріарху всієї Грузії Іллі Другому надали гарантію недоторканності. 

Після прийняття цього документу Ілля Другий начебто став самостійним гравцем і вийшов на арену світової церкви, проте залишився надзвичайно прив’язаним до Російського Патріархату, неодноразово відвідував Москву і навіть зустрічався з Путіним.

Його прихильність до Кремля відображається у його промовах і зверненнях. Ось кілька цитат Патріарха Грузії зі звернень до пастви: “Я дуже поважаю Росію, я молюся за Росію”, “Хочу вам сказати, що відносини між Росією і Грузією були і завжди будуть братерськими і дружніми. Росія і Грузія в минулому були як брати, але, можливо, хтось заздрив нашому благополуччю і ворожнечу створили штучно”, “Грузія і Росія мають одну віру, але ми відділилися один від одного. Це мене дуже засмучує. Наші країни мають повернутися до діалогу — це неминуче”.

Рейтинг церкви у Грузії дуже високий, як і особистий рейтинг Патріарха, який останніми роками коливається в межах 90%. Тому церква є потужним політичним гравцем, так як їй підпорядковуються майже всі політичні сили — владні чи опозиційні. Сьогодні це держава в державі. Вона є оплотом Росії в Грузії і перешкодою для сучасного демократичного розвитку, оскільки чітко і відкрито виступає проти визнаних принципів толерантності, які в свою чергу базуються на основних доктринах християнського вчення. 

В церковній пропаганді, яка орієнтована на Кремль, останнім часом додалися наративи пов’язані з ідентичністю:

— Захід бореться з релігійністю — православ’ям,

— Захід бореться з поняттям сім’ї і традицій,

— Захід оточує нас педофілією, гомосексуалізмом і розпусним способом життя.

Тобто Захід є принципово неприйнятним через його цінності та спосіб життя.

Радянські наративи, як популярний інструмент кремлівської пропаганди

Антон Вачарадзе, керівник відділу дослідження пам’яті та дезінформації Інституту розвитку свободи інформації (IDFI) стверджує, що сучасна антизахідна пропаганда, яку Кремль продукує в Грузії, дійсно дуже часто базується на радянських наративах. Ще з часів СРСР імперська пропаганда представляла Захід вічним і непримиренним ворогом, демонізувала його, перебільшувала проблеми західних країн та їхні власні досягнення. Пропаганда представляла Радянський Союз, а нині Росію, як його правонаступницю —  оплотом моралі та гуманізму, що зберігає “прості, людські” цінності.

Ще один цікавий факт, характерний саме для Грузії — з поміж православних вірян чимало тих, хто ностальгує за Радянським Союзом і позитивно ставиться до “вождя всіх народів” Йосифа Сталіна та хоче його канонізації — причислення до лику святих. Вже зібрано свідчення “благочестивого життя” і “факти чудотворення” тирана, а також документи народного шанування. 

“Таке ставлення до Сталіна та ідеалізація його діяльності — є ефективним інструментом у руках кремлівських пропагандистів, — зазначає Леван Івалішвілі, програмний директор Інституту розвитку свободи інформації (IDFI). — Адже близько 35-40% мешканців Грузії ставляться до Сталіна позитивно”.

Процес відновлення величі Сталіна і його соціальної реінкарнації стимулюється політичними цілями, пов’язаними з президентством Путіна, і принципом централізації державної влади, на якому базується сучасна внутрішня і зовнішня політика Росії. Це використовується у своїх інтересах і грузинською, і російською пропагандою для стимулювання ностальгії за радянським минулим та ідеалізації життя за часів СРСР. 

“Це катастрофа, адже якщо людина вірить, що Сталін хороший і навіть пишається ним. Така людина повірить будь-якій нісенітниці про сучасність. Сталін — це не просто історичний персонаж з минулого. Він розглядається російською пропагандою, як свого роду політичний капітал, особистість якого можна використати для створення дуже різних наративів, спрямованих на різні соціальні та вікові групи людей. Якщо ми придивимося уважніше до мітингуючих під прапором антизахідних груп, там є також атрибутика із зображенням Сталіна — як символу патріотизму, який гуртує цей антизахідний, тобто грузинський націоналізм”, — пояснює пан Вачарадзе.

Також він наводить дані IDFI, що з 2012 року, після приходу до влади “Грузинської мрії”, в країна встановили близько 11 пам’ятників Сталіну. Ще й досі функціонує Музей Йосифа Сталіна в Горі, який відкрили за його життя у 1937 році.

За словами Антона Вачарадзе до 2012 року уряд Грузії проводив активну політику пам’яті, яка була спрямована на позбавлення від тоталітарного і комуністичного минулого, і, зокрема, культу Сталіна. Однак після 2012 року частина суспільства взялася за відновлення бюстів і пам’ятників тоталітарного режиму. 

“Повернення пам’ятників і меморіальних дощок Сталіну свідчить про приголомшливий успіх російської пропаганди”, — зазначає дослідник. “Повернення пам’ятників і меморіальних дощок Сталіну свідчить про приголомшливий успіх російської пропаганди”, — зазначає дослідник. — Хоча це суперечить “Хартії свободи” — чинному закону Грузії прийнятому в 2011 році, згідно з яким держава повинна працювати над ліквідацією в країні радянської та фашистської символіки, в тому числі пам’ятників”.

Можна констатувати той факт, що зараз ми спостерігаємо процес довготривалої пропагандистської кампанії з відродження культу Сталіна, яку розпочав Кремль не лише в Грузії, а й в інших пострадянських республіках. Однак в Грузії її завдання полягає ще й в тому, щоб інтегрувати Сталіна в грузинський націоналізм, щоб якомога більше громадян Грузії вірили в те, що Сталін був сильним лідером потужної наддержави Радянського Союзу, що він зміг об’єднати і згуртувати території в єдиний моноліт, який займав одну шосту частину суші. 

Зважаючи на нинішні імперські амбіції Російської Федерації, яка вважає себе правонаступницею СРСР, стає зрозумілим з якою метою Кремль розпочав цю дуже розтягнуту в часі пропагандистську кампанію. Адже протягом більше двох десятків років, після приходу до влади у РФ Путіна, постійно ретранслюють меседжі про необхідність відродження Радянського Союзу, повернення всіх колишніх союзних республік в лоно тепер уже Росії та проводиться сталінізація Путіна. Тобто відродження образу “батька народів” іде повним ходом. Підтвердженням є “повернення історичної справедливості” в Грузії — відновлення та відкриття нових пам’ятників Сталіну.

“Наша держава в багатьох випадках постає співучасником і пособником цієї пропаганди. Велика частина церкви, включно з найвищими священнослужителями, також славить гнобителя незалежності та свободи Грузії”, — додає Антон Вачарадзе.

Тому одним із найефективніших пропагандистських меседжів Кремля є використання спадщини Другої світової війни: “Сталін боровся з нацистами, тому кожен, хто боровся зі Сталіним, був нацистом”, а потім пов’язує їх із сьогоднішнім днем: “Кожен, хто зараз виступає проти Росії, є фашистом”. 

Відповідно сучасна кремлівська пропаганда використовує цей наратив, щоб очорнити Україну, як це було після Другої світової війни, — прирівнює український націоналізм до фашизму. 

Страх війни: “Батумі не повинен стати Маріуполем”

В Грузії, народ якої активно підтримує українців у їх боротьбі з Російською Федерацією, яка розв’язала війну на території України, російські меседжі про українських фашистів не спрацьовують. Тож Кремлю доводиться регулярно створювати нові інфопосили спрямовані на дискредитацію України. 

Нині російська пропаганда просуває в грузинському інформаційному просторі відразу кілька наративів про Україну:

— Україною правлять фашисти, спрямовані із Заходу.

— Україна — країна-невдаха, — західні реформи не спрацювали в Україні, вона поринула у ще більше корупційне болото, протести, які закінчилися жертвами населення у 2013-2014 роках, виявилися марними.

— Україна не може сама вирішити свої внутрішні проблеми, — тому для свого розвитку і процвітання в майбутньому вона повинна повернутися під вплив Росії.

— Україна — країна потенційних мігрантів, — українські біженці у Грузії та інших країнах можуть створити конкуренцію на ринку праці.

Також періодично актуалізуються наративи кремлівської пропаганди запущені в інформаційний простір ще кілька років тому: про слабку і не боєздатну українську армію; про українську мову, що це діалект російської мови; що українці не є історичною нацією; що в Україні працюють таємні натівські лабораторії та інше. 

Тенгіз Пхаладзе, керівник бакалаврської програми з політичних наук Грузинського інституту суспільних справ впевнений, що російська пропаганда має вплив на грузинський електорат і що вона буде ще більш агресивною. ​​

“В інформаційному полі Грузії дійсно багато російської пропаганди. Однак явні російські меседжі не спрацьовують, населення їх не сприймає. Але є інший, більш хитрий, завуальований і витончений вид пропаганди. Його дуже складно вирахувати та довести, що це саме російська пропаганда, — каже пан Тенгіз. — Ця лінія кремлівської пропаганди побудована на то тому, що в Грузії вибір стоїть між війною та миром. Тобто якщо при владі залишається нині правляча партія “Грузинська мрія”, а це відповідальна влада, яка професійно підходить до справи, вона зможе зберегти мир в країні і запобігти війні”.

Є ще один подібний до цього наратив, суть його полягає в тому, що Грузія, на відміну від України, не вплуталася у війну.

“В грузинському інформаційному просторі нині розповсюджують ось такі меседжі: “Подивіться у що перетворилася Україна. І подивіться на Грузію, яку вважають провінційною, однак країну вдалося зберегти від війни”, — розповідає про ще один пропагандистський наратив Тенгіз Пхаладзе. — І знову ж таки, у цьому меседжі все зводиться до того, щоб показати, що “Грузинська мрія” обрала вірний вектор руху і запобігла розв’язанню війни, вікриттю другого фронту на території Грузії”.

Тобто ми вже бачимо, що війну, яка йде на території України, використовує як запозичений у Кремля елемент пропаганди, правляча партія “Грузинська мрія”.

Генеральний секретар “Грузинської мрії”, діючий мер Тбілісі, ексфутболіст київського “Динамо” Каха Каладзе вже неодноразово заявляв про те, що “українізації Грузії не відбудеться”.

З подібними заявами колишній “динамівець” виступає доволі регулярно. Ось одна з останніх його промов, зроблена 28 липня нинішнього року: “Ми не дамо нікому можливості використовувати інтереси нашої країни для реалізації інтересів власної країни і дозволити Грузії отримати ті неприємності, які, на жаль, сьогодні відбуваються в Україні”.

Подібні меседжі мають кремлівське коріння, однак їх ретрасляторами виступають грузинські політики, громадські та церковні діячі. Такий формат розповсюдження наративів використовується пропагандистами для введення аудиторії в оману. Їх розрахунок полягає не в тому, щоб представити брехню за правду, а в тому, щоб заплутати аудиторію і спотворити факти, щоб суспільство  не побачило реальної картини, отримавши суперечливу інформацію. Створюється альтернативна реальність, щоб люди втратило здатність сприймати існуючу реальність.

На жаль, на сьогодні в Грузії відсутні ефективні кроки уряду протидії російській пропаганді. Та й сам уряд часто озвучує не лише власні пропагандистські меседжі, а й кремлівські. Можна впевнено сказати, що за останні кілька років влада Грузії не вжила ніяких ефективних заходів проти російської пропаганди. На законодавчому рівні не було розроблено жодного стратегічного документу, який би назвав російську пропаганду однією з найбільших загроз країні, так само не було розроблено узгодженого плану протидії.

Тож сьогодні в Грузії боротьбу з пропагандою в рамках неоголошеної інформаційної війни ведуть представники незалежних медіа та громадянський сектор — недержавні організації й активісти.

 “Ми не маємо права програти цю інформаційну війну. Адже вона дасть результат не на рік-два, а на 40-50 років. Залишитися за бортом зараз — це катастрофа”, — констатує Лаша Тугуші, виконавчий директор EI-LAT.

Олександра АНДРІЄНКО
(Ім’я авторки змінено на її прохання з міркувань безпеки)

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.