Майже через місяць після початку повномасштабного вторгнення вийшов перший антивоєнний епізод відомого російського мультфільму «Масяня». Головні герої прямо називають сучасний російський режим фашистською диктатурою, розповідають про жертви серед цивільних українців, вигукують «Слава Україні» та навіть засуджують російський імперіалізм. Усього в сезоні «Війна» 13 епізодів. Час від часу згадки про війну зустрічаються і в нових епізодах чергового – дев’ятого сезону. Тож чи маємо ми врешті перший медійний опозиційний російський проєкт, в якому про повномасштабне вторгнення розповідають без імперських та прокремлівських наративів?

Сам проєкт задумувався його автором, Олєгом Куваєвим, як аполітичний. Так, за його 20-ти річну історію можна було зрозуміти негативне ставлення до Путіна та авторитаризму, але все ж таки це були одиничні згадки в окремих епізодах. І лише повномасштабне вторгнення зробило цей російський мультифільм політичним та антивоєнним висловлюванням. За словами Олєга Куваєва, публіка зустріла нову Масяню схвально, в тому числі він говорить і про те, що отримував вдячні відгуки від українців. Українські  медіа, зокрема Цензор.нет та телеканал Freedom брали в автора інтерв’ю та запрошували відвідати Україну. Російські медіа взагалі писали про Масяню, як про анти-Путіна, адже вона з’явилася на початку 2000-х,  буквально на декілька років пізніше, ніж російський диктатор, стала популярною – і от тепер відкрито засуджує його та насміхається над ним.

Тож чи маємо ми врешті перший медійний опозиційний російський проєкт, в якому про повномасштабне вторгнення розповідають без імперських та прокремлівських наративів? Чи ж Масяня – типова «хороша» росіянка, яка війну засуджує, але прирівнює страждання росіян та українців, боїться Путіна і розповідає про «бідолашних хлопчиків» –  російських військових, які не винні ні в чому, бо просто виконують наказ… 

Засмічений світ та загиджені мізки

На мультиках «Масяні» одночасно з розвитком інтернету зростали міленіали: ті, хто застав останні роки Радянського Союзу чи ж народився відразу після його розвалу. Популярності проєкту додало й те, що у 2002 році він виходив в кінці програми Лєоніда Парфьонова «Намедни», тож її могли бачити глядачі незалежного тоді від Кремля каналу «НТВ». 

Оскільки на той час російський медіапродукт активно витискав національні проєкти колишніх радянських республік, то «Масяню» знали й в Україні. Так само, як і росіяни, українці передавали одне одному мультики, записані на дискетах, та використовували вислови, що здавалися модними: «молодой человек, угостите девушку мороженым», «а я в советские времена ууу», «пошел ты в ж.пу начальник». 

Про що були перші епізоди «Масяні»? Російські медіа характеризували їх так: «Божевільні пітерські людиська живуть без грошей, комплексів та гальм. П’ють пивце, бавляться грибочками, перебиваються випадковими підзаробітками і страждають від невлаштованості Всесвіту, особливо маючись вранці». Той самий Лєонід Парфьонов назвав її «рефлексуючою героїнею», модною і сучасною. Тобто на той час вона була трендом. 

Якщо ж дивитися на ці мультики сьогодні, то відразу впадає в око розвалений, потворний світ, в якому Масяня живе. Це електричка з кривими дверима, кімната її бойфренда Хрюндєля зі сміттям на підлозі, власна обдерта квартира. Оточують її теж якісь неприємні люди, як, наприклад, хлопець, якого вона просить пригостити її морозивом. 

Таким самим жахливим показане і рідне місто Масяні – Пітєр. Ось як вона розповідає про нього туристам: 

«Дозвольте привітати вас в нашому прекрасно зас..ному місті, перлині світової архітектури Санкт-Петербурзі. Ви побачите своїми очицями захоплюючий роздовбаний архітектурний ансамбль, зможете насолодитися загидженими собаками садами і парками, які викликають захват, від якого крижаніє душа! Ми проїдемо з вами чудовими проспектами, які забиті жебраками, алкашами та безхатьками! Ви ніколи не забудете мандрівку чудесними каналами і ріками серед старих покришок, презервативів та пляшок».

Цей засмічений матеріальний світ, в принципі, відображає і внутрішній загиджений світ героїні. Схоже, Масяня не має гідності, принципів і мріє тільки про те, щоб заробити чи випити. 

Для неї нормально співати дурну пісеньку в електричці, ухилятися від сміття, щоб врешті отримати гроші тільки за те, щоб вона припинила співати. Або ж просити у перехожих хлопців купити морозиво, потім ігнорувати залицяння і повертати морозиво назад продавцю, щоб отримувати свою долю. В одному з епізодів її б’ють, бо вона видерлася на сцену під час концерту групи «Сплін» та танцювала перед музикантами. Для того, щоб відсвяткувати свій день народження, вона замовляла телефоном різноманітні наркотичні засоби, а на запитання, чи треба взяти ще й пива, відповіла, що ні, бо ж вона «пристойна дівчина». 

За весь сезон вона робить дві добрі справи: бере кота з вулиці та допомагає своєму другові Лохматому. 

Основна ідея: так, ми живемо в досить неприємному місці, кожен виживає в ньому, як може, тому розважатися варто за кожної нагоди. Цінними є тільки твої друзі, а до решти – байдуже.

Для початку двотисячних подібні ідеї для російського маскульту не були чимось незвичним. Пострадянські суспільства тільки починали жити самостійним життям, радянська ідеологія зазнала краху, тому будь-яке моралізаторство сприймалося із підозрою, а скептицизм та недовіра до всього і всіх була нормою. 

Проте у випадку Росії є ще один важливий момент. На той час Путін тільки прийшов до влади і відразу почав активно зачищати медійний простір. Для того, щоб підготувати країну до авторитаризму,  потрібен був новий підхід до пропаганди. І майбутньому російському диктатору та його медійним васалам це вдалося. Головним їхнім завданням було сформувати аморфне суспільство, яке б вважало політику цирком і було б зайняте пережовуванням розважального телеконтенту. 

Відомий дослідник російської пропаганди Пітер Померанцев казав про це так: створити фейкову демократію, симулякр – тільки для телебачення, зламати віру у будь-які ідеали і насадити цинізм.

Частково це розуміє й автор Масяні. Ось як він про це розповів в інтерв’ю «Цензору»: 

«Позбавлення Росії нового покоління політиків… кастрація Росії як політичного об’єкта. Це було цілеспрямовано зроблено ще на початку 2000х. Ми цього не помічали, не знали… За великі бабки були найняті великі спеціалісти; вони створювали аполітичне покоління, яке жодним чином не буде брати участь у політичному житті».

Масяня, яка зовсім не була творінням Кремля, відмінно могла впоратись із подібним завданням – формувати цинічну, безпринципну аудиторію, якій байдуже, в якому суспільстві та країні вона живе. Хіба що реальність, зображена Куваєвим, була не така гламурна, як по телевізору.

Кухонно-балконний протест

Під час повномасштабного вторгнення Масяня повністю перестала бути аполітичною. Герої мультфільму називають Путіна «Гітлером», «чокнутим», росіян – «фашистами», вони визнають, що їм соромно за власну країну.  

Проте здебільшого усі ці вислови герої вимовляють у себе вдома. 

Наприклад, у першому епізоді сезону усі гострі діалоги між Масянею та її чоловіком Хрюндєлєм, де засуджується війна, відбуваються або на кухні, або на балконі. Коли ж до них у квартиру стукають «силовики», Хрюндєль удає, ніби підтримує те, що відбувається: «ми за атомну війну». 

Схожа ситуація у другому епізоді, де Масяня пояснює, як правильно розповідати про війну дітям, фактично, відтворюючи колишню радянську модель подвійного життя: вдома можна казати правду, на людях – зась. 

Ще в одному епізоді Масяня з 2004 року зустрічається із Масянею 2023 року. Перша – голосно обурюється новинами про війну, друга каже, що може відреагувати на це тільки «нервовим тиком». 

Таким чином російській аудиторії постійно показують, що це – цілком нормально – сидіти тихенько вдома, доки влада робить все, що хоче. Протистояти ж тому, що відбувається – не треба. 

Республіка Інгрія

Масяня часто і послідовно виступає проти російського імперіалізму – це те, чого зазвичай не почуєш від «хороших росіян». 

Своїм дітям вона каже, що СРСР також був імперією, а після того, як він розвалився, «деякі народи змогли вирватися з імперії, а 160 народів, як і раніше, залишилися всередині». Для неї імперіалізм – «дикість, як канібалізм або жертвопринесення».

У воєнному сезоні є ціла серія – «Масяня 2050», яка показує результат розвалу Російської Федерації. Масяня хоче передати передачку до Московії. Її товариш Лохматий розповідає, що це дуже складно, тому що через агресивність від неї всі відгороджені, особливо Інгрія – країна, в якій Масяня живе.

Інгрія – це територія сьогоднішньої Ленінградської області. Тут колись жили племена інгрів, які належали до фінно-угорської групи. Слов’яни називали їх «іжори». Куваєв зізнається, що його дід був іжорцем, а також говорить «мені завжди було прикро за величезну кількість культур, мов та народів, які загинули в межах цієї величезної тюрми». У мультику ми бачимо прапор Інгрії поряд із прапором Євросоюзу, а також дізнаємося, що вона вступила до НАТО.

Окрім цього, ми дізнаємося про низку інших республік, які утворилися через розпад Росії: Татарстан, Якутія, Комі, республіка Возгія… Також Масяня розповідає, що платить відсотки на репарацію – тобто колективну відповідальність росіян за війну визнає. У цьому великий плюс.

Путін-русофоб, російські «пацани» та безглуздий російський протест

Проте все ж із виною за війну виникає цікава ситуація розподілу провини. Так, від Масяні ми неодноразово чуємо, що вона винна, що серед російського суспільства є імперіалісти. Однак Путіну все ж відводиться особлива роль.

Саме він «потихеньку все заборонив, усе закрив, усіх вигнав, усіх посадив, отруїв, усе собі привласнив», «влаштував увесь цей п…ц», «стягнув війська і просто напав, пішов війною натуральною, став бомбити, стріляти ракетами та вбивати». 

Це породжує і другий поширений серед «хороших росіян» стереотип – «російських хлопчиків», які через поганого царя страждають. І їхні страждання прирівнюються до страждань українців. У першому епізоді воєнного сезону Масяня каже Путіну: «Нащо ти цю війну почав… Нацист у цій ситуації тільки ти один. Ти трон свій укріпити хотів за рахунок сотень мертвих українців і тисяч мертвих російських хлопців».

Ще один приклад – епізод «Живи – не хочу», в якому Хрюндєль знаходить літаючу тарілку. Спочатку він просто катається на ній, потім з’ясовує, що її неможливо знищити зі зброї, яка є на Землі, і врешті вони з Масянею вирішують використати її для того, щоб закінчити війну. Долітають вони до України, і між ними відбувається дуже показовий діалог:

Масяня: Щоби війна закінчилася, що треба? Щоб українці перемогли і вигнали всіх орків на фіг зі своєї території! Так що давай, воюй!
Хрюндєль: Не можу я по своїх стріляти.
Масяня: Які «свої»? Це вбивці!
Хрюндєль: Там вбогі хлопчаки прийшли гроші заробляти. Там Дімка, може, з нашого під’їзду. Він завжди дебілом був. Але ж не вбивати його тепер за це.
Масяня: А Дімка-то твій не відмовиться від того, щоб в тебе шмальнути!
Хрюндєль: Але якщо він дебіл, то я теж маю бути дебілом?
Масяня: Але ти визначайся, де свої, а де чужі.
Хрюндєль: Та і там, і там свої. У цьому біда.

Виходить, якщо вбивці «свої», то можна закрити очі на те, що вони вбивають. Бо вони ж це роблять через бідність та глупство. 

«Своїми» є й українці, яких протягом сезону декілька разів називають «братнім» народом. Для чого? Сподіваються, що ці «свої» теж мають простити?

Оскільки герої розуміють, що війна це погано, але винним у ній є тільки один Путін, то протягом усього епізоду герої вигадують різні «ненасильницькі» способи припинення війни: виголошують ліберальні гасла, від яких російські солдати розбігаються, поливають їх екскрементами, створюють голограми Будди та Ісуса Христа, які закликають зупинити війну. Закінчується серія тим, що усіх, хто хоче війни, відправляють на острів. «Але ми не жорстокі, ні. Ми туди відправляємо і продукти, і всяку хрінь. Все, що треба. Живи – не хочу», – розповідають герої.

Цей епізод – чудова ілюстрація сприйняття того, що накоїла їхня країна, «хорошими росіянами». Мовляв, можна якось із цього всього виплутатись так, щоб перемогла «дружба», щоб «свої» залишилися непокараними. І при цьому не бруднити рук, натомість використавши чудодійні засоби. 

Чому Масяня боїться Путіна?

Цікаво, що це бажання не зупиняти зло особисто стосується і Путіна також. Його постійно звинувачують у всіх гріхах, але герої не можуть підняти на нього руки. У першому епізоді «Вакіндзасі» Масяня пробирається до Путіна в бункер і приносить йому японський короткий меч вакінзасі – щоб той сам зробив харакірі й почесно помер, як самурай. Масяня та її автор Олег Куваєв чомусь вірять, що це вихід. В інтерв’ю він зізнавався: «Це був єдиний гарний кінець сценарію для мене. Тільки ось так. Зараз і швидко. І все». Тобто автор вірить, що все може дуже просто і швидко закінчитися. І проблема тільки в Путіні. Він якось сам повинен померти. І потім буде гарне життя – яке й показане в кінці епізоду. 

Не можуть вбити Путіна й в епізоді «Русофоб». Русофоб – то, зрозуміло, Путін. Бо, як уже зазначалося вище, Масяня вважає, що він найперше завинив саме перед росіянами. У цій серії частину населення «відправили на бійню», а всі решта втекли, бо мобілізувати мали усіх: і жінок, і дітей. І от у Санкт Петербурзі залишилися тільки Масяня з Хрюндєлєм: перша грала у комп’ютерну гру і не помітила частини подій (тож тут ще один рецепт того, як реагувати на події в країні – просто загубитися у віртуальній реальності), а другий ховався від мобілізації та читав Сартра (в принципі, те саме – для інтелектуалів). Десь по місту ходить Путін із ядерною кнопкою. Ховаючись від нього, герої обговорюють свою провину і визнають, що винні: «Не повстав народ російський. Дав себе знищити. Так що самі винні… Ще й іншим народам купу горя приніс». 

Незважаючи на те, що у Масяні з Хрюндєлєм чисельна перевага: два проти одного, вони Путіна бояться і ховаються від нього: «Тихо! Навіть не дихай! Русофоб крадеться з ножем! Якщо почує – відразу зарусофобить». Цікаво, що Путін тут виступає нібито ініціатором геноциду саме російського народу, бо вбивство росіян Путіним – це, виходить, акт «русофобії». 

Коли вони врешті стикаються з Путіним, і він збирається їх убити, з’являються янголята і відносять того у пекло. З’ясовується, що це були «неупокоєні душі дітей з малайзійського боїнга». Знову – проблему, яку створила Росія і росіяни – тобто Путіна – вирішують інші. 

Той самий сюжетний хід зустрічаємо у наступному сезоні в епізоді «Ріка Смородина», який є реакцією автора на війну між Ізраїлем та ХАМАСом. Масяня тут виступає в ролі богатиря, який захищає село від Горинича (тобто ХАМАСа). Протягом серії ми декілька разів бачимо, як вона його вбиває і говорить: «На Півночі, отже, Леся відбивається від Чуда-Юда поганого, а на Півдні, отже, я!» Знову – задача захистити себе і світ від російської потвори чомусь покладена на «Лесю», оскільки це українське ім’я, то, виходить, що й робити це маємо саме ми, українці, а не росіяни.

Чому Масяня не може вбити Путіна? Відповідь проста, і ми її бачили вже в одному епізоді. Вона просто його боїться і, звісно, жаліє. Бо, як не крути, він «свій». Хоч і винен, звісно, в усьому. 

У воєнному сезоні знаходимо і відповідь на питання про те, чому росіяни не спромоглися на нормальний протест ані проти початку повномасштабного вторгнення, ані проти посилення авторитаризму у своїй країні. Тому коли ми сміємося над безглуздими формами російських  протестів, маємо розуміти, що сучасний російський протест – це не про знищення зла, бо «зло» своє і його шкода. Це не про раціональні, продумані заходи, які мають допомогти досягнути демократичних змін у країні. Це така собі тусовка або й перформанс. Протягом усієї історії сучасної Росії ми такі протести бачили постійно: багато креативу, результативність – нульова. 

Ось, як наприклад: голі Масяня і Хрюндєль стрибають перед натовпом. У них на потилицях написано «Ні -війні!» 

Як це допоможе вирішити проблему? Ніяк. 

Ефект метелика

Ще один цікавий парадокс мультфільму – це те, як пояснюються причини того, що Росія перетворилася у диктатуру. Так, час від часу чуємо, що росіяни прогавили те, що сталося, що були аполітичними. Але тут так само, як і з Путіним. Треба вигадати ще одну «відмазку». Виявляється, те, що сталося в Росії – випадковість. І могло відбутися у будь-якій іншій державі.

В епізоді «Русофоб» герої кажуть, що диктатура – «це стихійне лихо, і може статися, де завгодно, особливо у такій країні, як у нас, де людям самим на себе нас.ати». У першому епізоді Масяня каже: «Я не фашист, мені просто випало народитися в країні, де ніколи свободи не було. У нас завжди якийсь тиран, шизоїдний параноїк, придурок ср.ний».

Але найкраще ця ідея втілена в епізоді «Курйоз Плавунця». Там до Масяні 2023 року звертається цифрова Масяня 2004 року, яка спочатку не може повірити у те, що відбувається і запитує у героїв, як це все можна пояснити. Хрюндєль їй відповідає «Чому хтось опинився у Північній Кореї, а не у Південній. Хоча і там, і там – один народ». Виходить, що росіяни жили собі у більш-менш благополучному 2004 році, такій собі мрії про Південну Корею (не помічали, до речі, втручання Кремля в українські президентські вибори, чеченські війни, придушення свободи слова та ін.) і раптом прокинулися у Північній. 

Якось так вийшло, злий рок. 

Далі герої кажуть про ефект метелика: «От якби якась дрібниця відбулася інакше, то вся історія пішла б іншим шляхом». І врешті цифрова Масяня вираховує, що це можливо – і описує результат: «Путін пішов, здається, в 12-му році. Потім президентом став Нємцов. Потім Навальний був якийсь час, корупцію перемогли, газові гроші пустили на соціалку… Потім обрали Яшина». І знову ж таки, героям для того, щоб виправити Росію, самим робити нічого не треба. Вони вислуховують цифрову Масяню, лежачи на дивані. Та вже б краще на печі, щоб підтримати стару російську традицію…

Виходить, що тих російських опозиціонерів (не будемо тут про імперські замашки деяких із них) не обрали тільки тому, що «зірки» не так стали. Шлях Росії до диктатури і фашизму – просто випадковість, бо час – «це кристалізація хаосу». 

Але як ці герої житимуть далі, коли отримають ідеальну країну? Відповідь є в одному із наступних епізодів. Вони ніби повертаються назад – у світ першого сезону, який, правда, є більш прибраним. І їхніми проблемами є тільки те, який подарунок обрати одне одному на день народження, та діти. Знову – без політики. Як скоро вони опиняться у фашистській диктатурі й будуть міркувати про збіг обставин?

Масяня й кінець світу

У воєнному сезоні є й декілька антиутопій, в яких автор показує світи, які знищують диктатори. Цікавою є реакція персонажів на це. А також те, як змінився світогляд Масяні.

В епізоді «Золотий лист» 14 тисяч росіян щотижня отримують наказ про смерть. Наказ приходить саме у вигляді золотого листа, що є оригінальною метафорою на те, як зараз влаштоване життя в Росії. Росіяни (або ж «убогі» чи дурні пацани) отримують гроші (або ж щось золоте, як тут) – і йдуть тисячами вмирати за Путіна. Адже, як говорить один із телеведучих в цьому епізоді: «Тільки справжні патріоти твердо знають: труп – це ідеальний громадянин великої країни». Ще одна оригінальна знахідка цього епізоду – те, що машина, якою мають скористатися росіяни, аби виконати наказ про смерть, зроблена в Україні. 

Тож тут висміюється пасивність російського суспільства, яке готове виконати будь-який наказ згори, але вихід, що пропонує  Масяня Хрюндєлю, який нервується через те, що і йому може прийти такий наказ: «спробуй заспокоїтися та жити далі; змінити ти нічого не можеш, так що який смисл смикатися?» або «якщо чувак буде ридати на ешафоті, легше йому від цього не буде, тільки гірше».

У кінці серії герої дізнаються, що цього дня не отримають золотий лист – і відправляються у подорож чудовою країною, співаючи  пісеньку: «А у нас є цілий день життя».

Тож для чого змінювати реальність, якщо можна просто веселитися у жахливому світі, хоч і недовго? Краще вмерти  співаючи… 

Схожий сюжет у серії «Ідоліада». Там Росією править Антон Бляблін, який з дитинства прагне стати найголовнішим та «всіх убити». Росіяни мають виконувати ритуали шанування та вдячності: на роботі, вдома, у публічних місцях. Антон може вбивати усіх, кого забажає. В кінці серії усі отримують наказ – випити пігулки з отрутою. Але цей епізод завершується все ж більш позитивно, бо знаходяться ті, хто наказ не виконує. Їх мало, але, як говорить Масяня: «в результаті навіть краще вийшло: дебілів та зомбі більше немає». Ще один позитивний момент – в кінці Масяня звертається до російських військових:

«За вашою спиною немає ані правоти, ані батьківщини, ані честі, одна тільки ср.ка такого ось Антона Блябліна, який вирішив пограти у «наполеончики». Це чисто загарбницька війна! Ніякої доблесті – одна ганьба! Боляче про це казати, але це факт. Ця сволота грає тисячами людських життів без смислу та цілі! Проєкт «Хочу жити» може стати для вас серйозним порятунком, якщо ви потрапили або можете потрапити під бульдозер путінської мобілізації».

Є декілька антиутопічних серій і в новому сезоні, які теж варто розібрати тут – адже деякі сюжетні рішення повторюються. 

Олег Куваєв вирішив зробити «панк-версію» Гаррі Поттера, де у ролі Гаррі виступає Масяня. Йому чудово вдається показати поневіряння Масяні у тому самому жахливому Пітєрі, про який уже згадувалося раніше. А чарівницький світ – то теж повна безнадія, він «ділиться на махерів та муфлонів… Муфлони ні х..на не вміють робити. Тільки блазнюють і придурюються… Вони хочуть все у всіх вкрасти! Тільки для того, щоб потім розх…чити… А махери все можуть зробити круто та розумно, але їм в лом напружуватися, тому що життя г…но, No Future…»

У кінці «панк-версії» Масяня та Хрюндєль танцюють на світових руїнах. В умовах кінця світу вижили тільки вони (бо вони «пітєрскіє», а отже, можуть вижити в найбільш жахливих умовах) і Боріс Грєбєнщіков, який у цьому світі виконує роль Дамблдора-Даблмухомора. 

На цьому прикладі можемо прослідкувати цікаву трансформацію світогляду Масяні. Через повномасштабне вторгнення вона усвідомила свою помилку: мовляв, була аполітичною. Але мріяла про те, що «увесь цей п…ц» якось скоро закінчиться: Путін зробить харакірі, втрутяться інопланетяни чи ж українці зможуть швидко перемогти. Але цього не сталося, тому вона знову повернулася у реальність, де їй комфортно. Воєнні руїни її більше не лякають, як у першому епізоді воєнного сезону. У нинішньому, дев’ятому, усе зруйновано, надії немає, виживає найбільш пристосований. А виправляти у цьому світі щось уже пізно, тому краще не сумувати, а танцювати на руїнах і слухати пісні Грєбєнщікова – красиву медитацію про поневіряння високоінтелектуальної людини у безнадійному світі смертних. 

Не антипутін, але все ж таки прогрес

Порівняно із багатьма антивоєнними російськими медійними проєктами «Масяня» багато в чому виграє. 

Вона антирадянська. Причому була такою майже від самого початку. 

Вона антиімперська. І це дуже важливо, адже це не маловідомий росіянам медіамайданчик представників колонізованих народів Росії, а популярний мультфільм з модною героїнею. 

Тож голос Масяні можна протиставити тому ж Дмітрію Бикову, який ностальгує за совком, Борісу Акуніну, який виступає за «хорошу» імперію, тій самій Юлії Латиніной, яка вважає, що саме Україну треба деколонізувати. Та багатьом, багатьом іншим.

Час від часу ми також чуємо про відповідальність росіян за те, що відбулося. Для Масяні з майбутнього, де війна чарівним способом закінчилася, нормально виплачувати репарації. Це теж швидше маргінальна ідея для російської опозиційної тусовки.

Окрім цього, персонажі Масяні час від часу говорять українською мовою, ми чуємо Щедрика, Червону калину, бачимо Масяню з жовто-блакитним прапором, в її квартирі – таблички з надписами «Харків», «Бородянка», «Краматорськ». Натомість більшість медійних російських опозиціонерів розганяють наративи про українців-нацистів, необхідність зберегти в Україні російську мову та пам’ятники. Цього в Масяні взагалі немає. 

Проте, як герої проєкту, так і більшість опозиційних росіян, не готові побачити справжніх причин того, що відбулося з Росією та її суспільством. Звісно, Масяня – це не університетський курс із теорії демократії або ж посібник молодого активіста. Проте її світ чудово показує те, чому російська опозиція не може створити нормального протестного руху або ж запропонувати адекватний план на майбутнє. 

Ми бачили, що Масяня не може вбити Путіна. Найперше – вбити Путіна в собі. Страх перед ним, бажання втекти в альтернативну реальність, бажання пожаліти окупантів та самих себе, бажання жити у світі, де добро і зло, жертва і злочинець – поняття відносні, а отже – невіддільні одне від одного. 

Але для сатири, так само, як і для демократизації, важливий чіткий поділ на правильне і неправильне або ж законне і незаконне. До того ж, задача сатири – «знищувати» і «спопеляти». Сатира має бути безжальна до зла, до влади. Тільки тоді вона працює і має смисл.

Тож порівняно з початком 2000х років Масяня має декілька позитивних змін. Але все ж багато в чому вона все ж є типовою «хорошою» росіянкою, яка хоче пожаліти всіх, передовсім себе, і боїться зло назвати злом. І винести справедливий вирок.

Тому Масяня, як і інші опозиційні російські проєкти, не може запропонувати своїм глядачам притомного майбутнього. Самі лише кольорові картинки рожевої заможної демократії, в які герої переносяться завдяки чарівній макаруйї. Ці картинки для них – спосіб втекти від сучасності, де на них не чекає нічого хорошого – доти, доки не відрубаєш голову монстру своїми руками. 

Наталя Стеблина,
аналітикиня Інституту демократії ім. Пилипа Орлика