Відео

Інтерв’ю з головною редакторкою газети “Вільне життя” Ольгою Кулько – відео

Оприлюднено

Головна редакторка газети “Вільне життя” Ольга Кулько поділилася думками щодо процесу реформування і досвідом роботи в нових умовах.

Газета «Вільне життя» заснована 1 червня 1941 року.
Рік роздержавлення – 2017.
Працюють три журналісти і бухгалтер.
Орендує приміщення райради.
Фінансування: передплата – 50%, реклама – 40%. Висвітлення діяльності органів влади – 10%.
Наклад – 4600, до роздержавлення був 4800.
8 років тому створили свій сайт, а півтора роки тому, ще один новий – kitsman.city. Сайти мають по 70-80 тисяч відвідувачів на місяць.

Чи задоволені ви реформуванням?

Реформування було неминуче, але сталося трохи запізно. Невдалий час був для реформування. Тому, що легше було б стати на ноги газетам, коли ми були в кращому фінансовому становищі, коли краще працювала пошта, не було скорочення листонош, не падали друковані тиражі. Тоді, маючи якийсь такий ресурс можна було б це зробити ефективніше. Але добре, що воно відбулося, тому що це неминуче, тим більше з адміністративною реформою. Ті газети, які мають серед співзасновників органи місцевого самоврядування чи державні інституції, вони не можуть бути до кінця об’єктивними, тому що все одно якийсь вплив завжди є.

Чи можливо в сучасних умовах працювати за стандартами і залишатися незалежними? Як вирішуєте проблему замовних текстів?

Якщо взяти нашу структуру доходів, то біля 50 % це є доходи від передплати друкованої газети, саме від того, що читачі нас передплачують. Частину цих грошей бере пошта за доставку і все одно ця частка, що залишається, складає приблизно 50% сукупних від наших доходів, решта 40% приблизно це реклама, оголошення. І до 10% – висвітлення діяльності органів влади: оголошення якісь, офіційні пресрелізи, їх небагато, але вони є. Замовних текстів, крім як у передвиборчий період, ніхто не замовляє. Всі замовні матеріали передвиборчі позначаються як «передвиборча агітація», укладаються угоди з суб’єктами, кандидатами, тобто все офіційно і замовних матеріалів практично немає зараз.

Які нові методи, механізми, прийоми, технології ви використовуєте в нових умовах?

Для зручності спілкування з читачами ми, звичайно, є в соціальних мережах. Раніше це було багато соціальних мереж. Зараз тільки Фейсбук, Інстаграм, ми маємо свої сторінки. Через месенджер нам часто пишуть наші читачі.

Більше року у нас є новий сайт https://kitsman.city/, який з’явився завдяки співпраці з агенцією розвитку локальних медіа «АБО».

Це досить таки гарний сайт, який за свої кошти ми навряд чи могли б зробити. Бо це і дорого, і функціонально, він постійно наповнюється, постійно оновлюється. Там є можливості і тестів, і ігор, і додатків. І, крім того, ця агенція знаходить цікаві проєкти, в співпраці з нею, ми отримуємо гонорари за деякі свої матеріали. Також вони зробили для нас вкладку про коронавірус з досить хорошими роз’ясненнями, підтримуючи нас таким чином в складний період карантину. Взагалі, під час карантину ми знаходились спочатку в ступорі, не знали як має бути, як, думаю, і всі люди. Але через те, що ми давно почали приймати оголошення від громадян, вітання через вайбер, через соцмережі, через електронну пошту (маємо 2 номери мобільних телефонів, саме редакційних) читачі постійно були з нами на зв’язку. І знайти там якісь матеріали чи подати вітання, оголошення, їм було досить просто навіть в період карантину, не приїжджаючи, не приходячи до нас. Фактично ми могли частково робити газету вдома, приходячи сюди тільки зверстати її. Дуже багато нас люди читали на сайті, різко піднялась відвідуваність обох сайтів. Також ми побачили, що локальні ЗМІ потрібні. Газета чи сайт, які охоплюють більшу територію, не встигають написати про кожне село, про кожну громаду.

Найгостріші проблеми, які виникають в діяльності?

Однією з головних проблем, думаю, не тільки для нас, є фінанси, тому що не зростає наша вартість друкована. Ми не піднімаємо ціну тому, щоб бути доступними для передплати. Друк дорожчає, зарплати навіть мінімальні зростають, але свою ціну передплатну ми не піднімаємо. Так само і рекламну, бо це є конкуренція, це і доступність новин на різних сайтах. Також впливає на передплату те, що скорочуються поштові відділення, скорочуються листоноші, їх переводять на 20-30 % ставки. Ніхто не хоче за такі малі гроші працювати і зрозуміло, шо коли немає листоноші, ніхто газету не принесе і не буде передплати.

Які перспективи ви бачите при впровадженні адміністративно-територіальної реформи?

Адміністративна реформа, з одного боку, не дуже добре впливає на газету, тому що наш ареал поширення це – Кіцманський район. Зараз наш район входить до складу Чернівецького, а одна громада відходить до Вижницького району. Охопити територіально інформацією з різними центрами досить складно. Тому що, коли все вирішувалось в Кіцмані – це було цікаво усім читачам. Зараз ми мусимо брати інформацію з усіх громад. Але проблема в тому, що не всі громади можуть подати ту інформацію, яку ми хочемо висвітлити. Вони бояться, що це буде висвітлено в якомусь негативному світлі. Часто думають, що краще нічого не написати, ніж десь, там, щось може… якась критика буде. Але думаю, що цей перехідний період ми переживемо, і ми і громади до нового такого стилю роботи звикнемо. І газети, можливо, скоротять свій тираж, інші розширять, залежить від людського фактору. Від взаємодії. Від того, чи будуть люди в тій громаді передплачувати газету. І, відповідно, чим більше передплатників, тим більше про ту громаду треба давати інформації. Але ми мусимо пристосовуватися до нових умов, бо без змін, зрозуміло, що нічого не буде.

Поради від головної редакторки газети «Вільне життя»:

  1. Писати про громади.
  2. Не боятися критики.
  3. Вести сторінки газети у соцмережах.
  4. Створити та наповнювати сайт.
  5. Знімати відео.
  6. Писати цікаві матеріали.

Матеріал підготовлено за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Висновки й точки зору, що висловлені у інтерв’ю, є виключно експертними судженнями Інституту демократії імені Пилипа Орлика і можуть не збігатися з точкою зору USAID чи Internews.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *