Про зміст та роль стандартів знає (або має знати) кожен журналіст. Інша справа, яким чином і як їх інтерпретують та застосовують на практиці.

Якщо власник (керівник) видання втручається в редакційну політику – то про дотримання бодай якихось стандартів взагалі не йдеться. У разі приналежності власника (видавця редактора тощо) до якоїсь політичної сили, або його участь у місцевому самоврядуванні – стандарти та кодекс не можуть виконуватися апріорі.

Якщо говорити про наше видання – газету «Погляд» –  то власник не втручається в редакційну політику. Відтак ми не опиняємося перед моральним вибором – виконувати стандарти своєї професії, чи вимоги керівництва, яке платить гроші.

Редакційна політика газети «Погляд» базується на безумовному дотриманні принципів та стандартів журналістики: вислухати різні точки зору та подати їх у публікації, віднайти додаткову та довідкову інформацію з проблеми, не забути про контекст та історію питання, залучити до коментарів фахівців-експертів, не нав’язувати висновку, – аби читач мав 1)повну та достовірну картину та 2) спонуку самому розібратися і зробити висновки.

Саме з цією метою ми вдаємося до аналітики, надаємо перевагу проблемі та факту/події як інформаційному приводу.

«Погляд» – тижневик. Аби зробити видання оперативним та бути ближчим, цікавим та необхідним для нашого читача, новини давно подаємо на сайті. Недавно його модернізували, наповнення від 5 повідомлень щогодини.

Окрім того, напевно, основним інструментом для дотримання цих стандартів є фінансова незалежність видання.

Якщо єдиним шляхом для виживання ЗМІ є публікація чи розміщення замовних матеріалів, джинси (відповідним чином не промаркованих, оскільки замовник почасти не бажає афішувати суть викладеного), – то про які стандарти та їхнє дотримання взагалі можна говорити?

Надзвичайно складно в сучасних умовах виданню бути бідним і водночас об’єктивним (у розумінні дотримання стандартів, професійного викладення проблеми чи не порушувати кодекс).

Але у сучасних умовах, в яких перебуває Україна – війна на Сході, агресія сусідньої країни, анексія території – важко залишатися третьою стороною та висвітлювати ці проблеми тільки відповідно до стандартів. Вони радше вигідні та зручні для авторів цих відомих стандартів, зокрема – ВВС, але аж ніяк не для сторони конфлікту. І йдеться навіть не про пропаганду, а про елементарні моральні норми, які вищі за будь-які штучні стандарти.

Щодо фахового рівня журналістів, які працюють у виданнях, то він і справді часто не відповідає необхідному ступеню. Але цьому є кілька простих пояснень (наголошую пояснень, а не виправдань їхньої низької кваліфікації). Насамперед значно зросла інтенсивність роботи, коли за короткий період часу потрібно підготувати низку матеріалів. Саме через кількість страждає якість. Інший момент – у професію не завжди йдуть (потрапляють) найбільш кваліфіковані кадри. Ще – низький рівень освіти та самоосвіти і небажання вдосконалюватися. І, зрештою, лише у мріях роботодавців на нього працюватиме висококваліфікований спеціаліст за символічні гроші.

(виступ під час всеукраїнського круглого столу «Чи можлива якісна журналістика у часи гібридної війни та політичної нестабільності?», який проводився Інститутом демократії ім. Пилипа Орлика 30 вересня у Києві).

Олексій Микосянчик, заступник редактора газети «Погляд» (Чернівці).