Тут робиться суспільне мовлення Естонії. Політичний редактор Томас Сільдам розповідає: всього у них працює близько 700 осіб. Власкори є у трьох великих містах країни, а ще у Брюсселі, Вашингтоні, Москві… Реклами суспільне не дає взагалі, за винятком соціальної та анонсів цікавих культурних подій.
Журналістська спільнота просить народних депутатів запровадити заходи для підтримки функціонування медіа в умовах карантину, уведеного через пандемію коронавірусу COVID-19.Медійники закликали запровадити заходи […]
Інститут масової інформації разом з партнерськими організаціями Детектор Медіа, Інститут Демократії ім.Пилипа Орлика, Media Development Foundation, Донецький Інститут Інформації, Національна асоціація медіа та Internews Network запустили сайт для журналістів “Антиковід.Гід для медійників”, на якому можна ознайомитися з корисною інформацію щодо роботи в умовах пандемії коронавірусу COVID-19.
За останні роки, особливо за попередньої влади хто тільки не демонстрував своє занепокоєння і стурбованість неготовністю України давати гідну відсіч інформаційному агресору, який весь цей час жодного разу не просив ані режиму тиші ані розведення. Ні на мить гібридні інформаційні війська не припиняли свій наступ і просунулися вони дуже далеко вглиб нашої держави. Але наразі будемо говорити не про центральні області країни, а про буремний Схід, де наш опір мав би бути найпотужнішим, але таким не став. Не змінилася ситуація і за нової влади.
Сайти реформованих ЗМІ, як правило, являють собою копії друкованих версій. Проаналізовані сайти рідко оновлюються, містять значну кількість передруків прес-релізів, не є інтерактивними. Як правило, кількість «джинси» на сайтах нижча, ніж в газетах, що підтверджує тезу про їхню «вторинність» та незначну кількість читачів. Саме друковані версії залишаються провідними майданчиками для піару місцевої влади. При цьому в регіонах є окремі приклади успішних сайтів із сучасним дизайном, оригінальним підходом до формулювання тем, опануванням сучасних мережевих форматів. Кількість таких сайтів не є значною. У трьох з 24 газет сайти взагалі відсутні.
Локальним газетам не вдається висвітлювати події збалансовано, бо вони здебільшого обмежуються короткими інформаційними повідомленнями, інформацією з місцевих установ та організацій, новинами, які не містять експертних думок та висновків.
Загальна ситуація з дотриманням журналістських стандартів в роздержавленій пресі та на споріднених з газетами сайтах Донеччини залишається незмінною: найгірші оцінки медіа отримують за баланс думок та відокремлення фактів від коментарів, а максимальні – за доступність та відсутність мови ворожнечі. Локальні медіа Донеччини продовжують ігнорувати тему військових подій та ВПО, використовувати запозичений контент, не позначаючи джерела. Серед жанрів, як і раніше, домінують інформаційні. Суттєву частину контенту складають прес-релізи офіційних установ та матеріали протокольного характеру, які редакції оприлюднюють без належного підпису, з якого читачеві було б зрозуміло, що ці публікації зроблені на умовах договору між газетою та органом влади.