Війна олігархів у Телеграм-каналах, або як видання Ахметова та Коломойського писали про топових українських політиків

Цьогорічна осінь подарувала українцям цілу низку гарячих політичних подій. Ухвалення закону про олігархів, відставка Разумкова, «держпереворот» та багато іншого. Хотілося б, щоб ці події висвітлювалися у повному обсязі та без маніпуляцій. Але, на жаль, залежні видання так або інакше викривлювали їх, орієнтуючись на настрої своїх власників. Журналісти олігархічних ЗМІ ретельно відбирали події для своїх читачів, керуючи їхньою увагою та повторюючи потрібні меседжі.

Оперативність, повнота та доступність місцевих медій

З погляду експертів Інституту, коли йдеться про поради працівникам регіональних медій, тлумачення стандартів професії виглядає доволі структурованим та всеохопним. Але якщо з точністю, достовірністю й оперативністю проблем зазвичай не виникало – завдяки їх закономірній очевидності, то от об’єктивність (баланс думок) – це те поле бою, на якому досі ламають списи і практики, і їх критики. Мовляв, для країни у стані війни не все так зрозуміло, як у мирні часи, в країнах усталеної демократії можуть бути свої підходи, а ми змушені робити поправки на власну специфіку і небезпечні зовнішні фактори впливу. Але є й стандарти, які не так часто привертають до себе увагу. Можливо, даремно.

Мова у медіа сходу

Минуло 10 місяців, як набули чинності окремі положення Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», що торкаються й інтернет – медіа, а саме: українська версія сайту стала обов’язковою, і повинна бути за обсягом і змістом не менше версії іншою мовою, і завантажуватися за замовчуванням для користувачів нашої країни.

Проросійська пропаганда в локальному медіапросторі: чому це досі можливо?

Звісно, аудиторію житомирської районної газети «Сільське життя» не можна порівнювати з кількамільйонною аудиторією «медведчуківських телеканалів». Але матеріали, які публікує місцева газета і розповсюджує її сайт чомусь(?) співзвучні з тими, які розповсюджують про Україну російські медіа. І чомусь представників місцевої влади, яка розміщує там інформацію про свою діяльність, зовсім це не бентежить. Невже і її представники не відрізняють дезінформацію від справді критичної інформації?

Місцеві медіа Львівщини і контент від/для «першого клієнта»

Цьогоріч я з колегами вперше долучився до поглибленого кількісного та якісного аналізу того, чим в інформаційному вимірі медіа Львова та області «годують» свою аудиторію, і подальші рядки – мої рефлексії за результатами моніторингу.

Чиновники, активісти та астрономи – кого найбільше цитувало одеське видання у червні

Як відомо, стандарт достовірності передбачає чітке посилання на джерело. Читачеві завжди має бути зрозуміло, кому належить та або інша цитата, ті або інші слова. Для дослідників медіа це означає можливість застосування до журналістських текстів формального або ж і комп’ютерного аналізу. Як правило, формулювання посилань є однаковим для більшості видань: «за словами такого-то», «про це заявила така-то» тощо. А отже, проста програма здатна вирахувати, кому належить цитата.

Наталі Беліцер

Н. Беліцер: коментар до законопроекту «Про корінні народи України»

Безсумнівно, внесення Президентом України Володимиром Зеленським 18 травня 2021 року законопроєкту №5506 як невідкладного є надзвичайно позитивною, хоча й дуже запізнілою, законодавчою ініціативою. Чому запізнілою – бо подібний закон міг з’явитися ще 25 років тому, одразу ж після ухвалення 28 червня 1996 р. нової Конституції України, де у трьох статтях – 11, 92.3, 119.3 – вперше була визнана наявність на території України не тільки національних меншин, а й корінних народів як окремої категорії автохтонних етнічних спільнот.