Звіт моніторингу за лютий-березень 2022 року – Сумська область

Загалом медіа Сумщини зосередилися на двох основних ціннісних орієнтирах: зберегти життя українців і вказати правильний напрямок «русскому кораблю».

Тематика публікацій зосередилася на двох напрямах: висвітлення воєнних дій – 28,5 % контенту, та інформування громадян про життя в умовах війни – майже 60 % публікацій. Активніше висвітлюють воєнні дії «Ямпіль.INFO» та «Прапор перемоги». «Наш край», «Данкор», «Шостка Сity» більше зосереджені на інформуванні про пристосування до життя в нових умовах. Пропагандистських, фейкових матеріалів, проросійських меседжів тощо у досліджуваних виданнях не виявлено. Жодного матеріалу – з ознаками паніки, розгубленості, розпачу.  Інформування набуло ухилу консультування, анонсування, оповіщення, що цілком обґрунтовано за нинішньої ситуації. Деякі видання не виходсть, але поширюють інформацію у соцмережах. У ситуації воєнної загрози, – а Охтирка стала одним із найбільш наполегливо знищуваних міст України, – сторінка газети “Прапор перемоги” в соцмережі активізувалася і щодня надає інформацію мешканцям міста й району.

Позачергова моніторингова хвиля мала на меті оглянути ЗМІ Сумщини у перші дні війни Росії проти України – з 26 лютого до 10 березня. Оскільки Сумщина стала однією з областей, що першою потрапила під навалу рашистів і друковані видання втратили можливість виходу у звичному форматі, до розгляду взято 4 онлайн видання та 2 сторінки друкованих видань у соцмережах. Передбачалося оглянути більшу кількість медій, але через технічні причини загальна кількість обмежується шістьма. Втім, ми дозволимо собі додати до статистики моніторингу деякі спостереження та факти з роботи інших видань, що допоможе, на нашу думку, краще уявляти стан діяльності сумських медій початку війни.

За визначений період оцінено матеріали онлайн видань: «Данкор» http://dancor.sumy.ua/; «Голос Конотопа» https://konotop.in.ua/;  «Шостка city» https://shostkanews.city/; «Ямпіль.INFO» https://www.yampil.info/; «Наш край» https://www.facebook.com/nashkray1932/ та «Прапор перемоги» https://www.facebook.com/PRAPORPEREMOHY .

Загалом досліджена 381 публікація.

На відміну від попередніх звітів, відразу зауважимо, що виключили з огляду розділ, що передбачає аналіз пропагандистських, фейкових матеріалів, проросійських меседжів тощо. Таких у досліджуваних виданнях не виявлено. Жодного матеріалу – з ознаками паніки, розгубленості, розпачу.

Загалом медіа зосередилися на двох основних ціннісних орієнтирах: зберегти життя українців і вказати правильний напрямок «русскому кораблю». Скажімо, «Ямпіль.INFO» з перших днів війни змінив дизайн і набув такого вигляду:

Не перериваючи ритму роботи, розглянуті видання переорієнтувалися на актуальні потреби й намагалися проінформувати свою аудиторію щодо ситуації, яка виникла та постійно змінюється. 

Зауважимо, що газета «Наш край» (Липова Долина) має свій сайт, але, очевидно, віддала перевагу роботі в соцмережі як більш популярному формату в складній оперативній обстановці.

Щодо охтирської газети «Прапор перемоги», то перед війною її стан був досить непростий і навіть розглядалося питання: бути чи не бути їй взагалі. У ситуації воєнної загрози, – а Охтирка стала одним із найбільш наполегливо знищуваних міст України, – сторінка газети в соцмережі активізувалася і щодня надає інформацію мешканцям міста й району.

Теми

Тематика публікацій зосередилася на двох напрямах: висвітлення воєнних дій – 28,5 % контенту, та інформування громадян про життя в умовах війни – майже 60 % публікацій. Активніше висвітлюють воєнні дії «Ямпіль.INFO» та «Прапор перемоги». «Наш край», «Данкор», «Шостка Сity» більше зосереджені на інформуванні про пристосування до життя в нових умовах.

Частково зачеплені й інші теми, але майже всі матеріали дотичні до війни. Якщо це  життя місцевої громади (майже 5 % контенту, найактивніший тут «Голос Конотопа»), то йдеться, наприклад, про роботу волонтерів чи зміну режиму роботи установ, закладів, до яких можуть звертатися громадяни. Якщо матеріали стосуються теми криміналу/роботи правоохоронних органів (близько 2,5 %), то вони розповідають про участь правоохоронців у захисті населених пунктів, затриманні в полон російських військових, протидії мародерству. Тема місцевого самоврядування (1 %), висвітлює, скажімо, певні рішення, що приймаються органами самоврядування у зв’язку з війною. Якщо зачеплена соціальна проблематика (1 %), то йдеться про зміни в отриманні соціальних виплат, роботу аптек чи лікарень тощо. У нечисленних публікаціях з релігійної тематики (1 %) розповідається про звернення священнослужителів так званого московського патріархату, які відмовляються поминати в своїх молитвах московського попа Кирила.

Окремий 1 % отримала тема спорту, оскільки участь у олімпіаді наших параолімпійців теж сприймалася й подавалася як перемога України.

Тобто інформування набуло ухилу консультування, анонсування, оповіщення, що цілком обґрунтовано за нинішньої ситуації.

Особливо  відзначимо зрослу кількість публікацій, що стосуються фейків. Маємо і поради щодо їх виявлення; і попередження про те, яких фейкових повідомлень слід очікувати; і розвінчання текстів листівок окупантів, що роздавалися в населених пунктах області.

Тональність

Порівняно до мирного часу, тональність помітно змінилася. Нейтральна переважає і зараз, але вона скоротилася і сягає трохи більше, ніж 71 %. Кількість негативних матеріалів зросла до майже 22 % (у час миру це було до 5 %). Відповідно позитивних публікацій стало менше 8 %.

Хоча видання намагаються тримати оптимістичний настрій, як, наприклад, «Голос Конотопа»:

Не можна не зазначити традиційного потягу наших людей до іронії та гумору, що допомагають полегшувати нервову напругу в суспільстві.  Наприклад, фотофакт на цьому ж конотопському сайті «На Сумщині жінка власноруч встановила патріотичний вказівник» https://konotop.in.ua/na-sumshhini-zhinka-vlasnoruch-vstanovila-patriotichniy-vkazivnik/ за наповненням виявився таким позитивним, що потім не раз довелося зустріти поширення фото у соцмережах.

Співвідношення власного, запозиченого та неідентифікованого контенту

Власних матеріалів – 25 %. Запозичених із відповідними посиланнями на автора/джерело  майже 70 %. Неідентифікованих – трішки більше 5 %.

При цьому, на нашу думку, не можна робити категоричних оцінок щодо позитиву чи негативу таких пропорцій. У місцевості, де постійно відбуваються повітряні тривоги чи артобстріли – з відповідним бомбуванням, де регулярно вимикаються електроенергія та інтернет, не завжди є час і можливість сісти й написати власний матеріал. Тут, як кажуть, «не до жиру», бо важливо – проінформувати. Тим більше, що джерел інформації, яким можна довіряти, стало менше. Відтак зрозуміле пряме використання інформації від Збройних сил, військових адміністрацій. Так, усі без винятку аналізовані медіа публікують відеозвернення голови Сумської військової адміністрації Дмитра Живицького, дають відео- або текстові звернення керівників громад – Охтирки, Ромнів, Сум, Конотопа, Шостки, Липової Долини, Синівки та інших.

Якість таких текстів часом не найкраща, проте людям, для яких життєво необхідно знати, які аптеки в місті працюють сьогодні і чи відкриті «зелені коридори» для евакуації, мовна недосконалість повідомлень значно менш важлива, ніж їх зміст. 

І, скажімо, якщо на facebook-сторінці «Прапора перемоги» немає жодного власного матеріалу, то складно дорікнути в цьому редактору газети міста, на яке кинуто понад 30 бомб, у тім числі, як повідомляли всеукраїнські ЗМІ, – вакуумних, що завдали величезних руйнувань Охтирці. Більше того, під час одного з авіабомбардувань зазнало значних пошкоджень приміщення редакції. А під час нашої розмови з редактором, він повідомив, що допомагає гуманітарному штабу і «біжить шукати ліки», які необхідні зараз комусь із містян. 

Тож мережева сторінка видання пропонує рекомендаційно-консультаційні повідомлення міської ради, інформації про перебіг воєнних дій, регулярно розміщує відеозвернення міського голови Павла Кузьменка, який справді став героєм нашого часу.

Водночас редакція Липоводолинського медіа «Наш край» на своїй facebook-сторінці продукує переважно власний контент: повідомлення про допомогу мешканцям від місцевих підприємців, розповідь про життя в селах громади, новини від місцевих агровиробників, сповіщення про місця реалізації продуктів харчування тощо. Практикують тут і таку здавалося б винятково газетну форму, як «Із редакційної пошти».

І все ж – про фейки

Як ми зазначили вище, матеріалів із ознаками інформаційного маніпулювання не виявлено. У той же час потрібно звернути увагу на з’яву нової форми: поширення інформації, що передається всіма каналами, але не зовсім відповідає дійсності. Пропонуємо назвати такий тип інформування словосполукою «піти на повідку».

Ідеться про поширення фактів, які мали б викликати глибокі мисленнєві процеси у громадян, а насправді ставали практично інформаційними вірусами, розповсюдженими сотнями мас-медій як національного, так і місцевого рівнів у різних куточках України. Такий ефект справило повідомлення про те, що що «Російська авіація розкидає замасковану вибухівку». Замасковану, як описувалося й розповідалося, під дитячі іграшки, мобільні телефони, цінні речі. Тобто вибухівку (просимо на секундочку замислитися!) скидали з неба. І це нікого чомусь не здивувало. Також ніхто не взявся перевіряти, скільки польотів ворожої авіації було зафіксовано того дня над Сумською областю. Інформація ж «цікава» – усі й розповсюдили. 

До цього ж типу інформування належать і численні повідомлення про необхідність відключення в телефонах геолокації уже навіть після того, як Держкомзв’язку України повідомив, що відстежування українців за цією функцією в телефоні не відповідає дійсності. 

У цьому ж ряду – «піти на повідку» – і заклики до громадян замазувати землею, глиною, затоптувати, зішкрібати ворожі позначки на дорогах, будівлях, трубах, дверях, бачках тощо. І хоча повідомлення про такі дії спростовувалися, неодноразово повідомлялося, що сучасна техніка й авіація не наводяться через світлові знаки на стовпах або на дорогах, – віра в це повідомлення виявилася досить таки стійкою.

Тож розмови про те, що Україна виграє інформаційну війну є дуже й дуже передчасними. Виграш – це коли ворог постійно відбивається, не маючи найменшої можливості атакувати. Всезагальне ж заповнення інформаційного простору розповідями про небезпеку від намальованих цяток на асфальті, про необхідність відключення в телефонах геолокацій та витягування акумуляторів, включення всіх у закликання закрити небо тощо свідчать про інше: ми лише відбиваємося. Найчастіше уміло та вправно, переходячи навіть у наступи. Про вміння спершу вестися на рашистські вкиди, а потім усе ж відсікати їх свідчать і свіжі приклади: відомості про жіночку з плакатом у російському телевізорі та обговорення 250 мільйонів рублєй від кадирова, запропонованих за голову Степана Бандери.

Стратегії інформування в умовах війни 

Такі лише напрацьовуються. На загал вони схожі, хоча кожен обирає власний підхід.

Так, є видання, що загалом чи майже зникли з інформаційної мапи на ці два тижні. Мова жодним чином не йде про осуд, адже у кожного з них – свій штат, свої обставини та можливості. Проте багато медій продовжили роботу з інформування населення, тобто попри все виконують свій обовʹязок.

Так, «ожила» сторінка в соцмережах великописарівської газети «Ворскла». Тут детально повідомляється про ситуацію в районі, називаються основні події, причому це подається як анонсування наступних матеріалів друкованого видання. Більше того – редакція займається соціальною допомогою в скрутних воєнних умовах. Адже Велика Писарівка стала населеним пунктом біля кордону, який із найперших опинився під нападницькою хвилею рашистів.

Шляхи інформування аудиторії 10 березня змінив і сайт «Ямпіль.INFO», розмістивши повідомлення такого змісту: «Шановні читачі, зараз ми допомагаємо Всеукраїнським засобам масової інформації висвітлювати події на фронті. На жаль, через це у нас немає можливості постійно бути перед монітором комп’ютера і оперативно викладати новини на сайт Ямпіль.INFO. Але ми можемо вас інформувати через наші сторінки в  

Вайбері https://invite.viber.com/?g2=AQAehO%2Fad3Ip9032i1Z4tnylhCa%2FlfTgRED%2BQFQdlSQ9yQ3qSHZ1VAA07GkImbKJ&lang=ru  

Телеграм https://t.me/yampilinfo».  

У Лебедині сайт газети «Життя Лебединщини» спочатку вів інформування. Проте місто було окуповане, і редакція ухвалила рішення працювати в соцмережі facebook. Одразу   надали перелік офіційних сайтів, де читачі зможуть діставати правдиву інформацію про події в країні, зокрема, Президента України, Генерального штабу Збройних сил України, Міністерства оборони України та інших урядових інституцій.

1 березня акаунт видання повідомив, що для об’єктивного інформування громадян створює у  себе платформу www.prolebedyn.com , де транслюватиме офіційнy інформацію з Телеграм-каналів Новин Сумської військово-цивільної адміністрації, Телеграм-каналу голови Сумської обласної військової адміністрації Дмитра Живицького, Ukraine Now. 

Редакція додала також плеєр прямого етеру Суспільного мовника для тих, кому хвилі Українського радіо недоступні у FM-форматі, бо була інформація, що в Лебедині хвилі 104,8 FM на той час не працювали. Також розміщено посилання на застосунок Суспільного радіо для Android-смартфону, який дозволяє почути Українське радіо в мобільному пристрої.

Отже, в такий спосіб редакція забезпечила своїм читачам доступ до об’єктивної інформації. Щоправда, вразливим місцем цієї стратегії стало вимкнення електрики внаслідок свідомого жорстокого бомбардування міст, а відповідно, і втрата доступу до соцмережі й усього, що працює від електрики. Тому в подальшому слід шукати й альтернативні способи інформування громадян за військової агресії чи інших надзвичайних ситуацій.

Насамкінець

Не можемо не висловити своєї поваги колегам, які за складних умов не залишають своєї роботи. Лише дві цитати з листування з журналістами.

«Акредитувався в ЗСУ, допомагаю писати тексти для військових, плануємо виїзди на передову (чекаємо захисне спорядження)…»

«Не було звʹязку… У нас магазин дитячих іграшок вигорів, маслозавод частково згорів, багато пошкоджених будівель. В адміністрації, в РВЗ вибиті вікна. У моєму будинку також повилітали вікна, пошкодили дах. У двір сусіда влучила ракета. Там сумно. Люди виїхали в перший день війни. Собаку відкопав, жива, годую… А сьогодні увесь день забиваю вибиті вікна та  латаю паркан. Немає часу писати…» 

Ми, в силу зрозумілих причин, не називаємо тут прізвищ, але віримо, що скоро зможемо це зробити без жодних пересторог. І у всіх настане час писати.

Володимир Садівничий,

Алла Федорина,

Алла Ярова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.