Зараз настав час для експериментів та дії. Замість того, щоб чекати, що технологічні компанії запропонують способи подолання шкоди, яка поширюється з використанням їхніх продуктів, громадянське суспільство має спробувати нові стратегії боротьби з дезінформацією і маніпуляцією.
Сьогодення позначається засиллям лицемірів і боягузів при владі. Це якщо назвати більш простими словами стрімко занепадаючу дипломатію (як мистецтво компромісу) і не менш стрімко мутуючу чемність, яка перетворилася на люту міжусобну війну різних свобод і прав. Це спростить нам бачення ситуації, яка склалася між владою, суспільством та медіа, і позбавить політологічних шор.
Серед професійного медіасередовища вже стало звичайним спостереження, за яким літні користувачі інтернету, і соцмереж зокрема, поширюють значно більше фейків і дезінформації, ніж молодь. Але, справа в тому, що ми помиляємось, коли намагаємось пояснити природу цього феномену.
Проблему з привернення до себе всезагальної медіауваги Міністерство культури, молоді та спорту (МКМС) України розв’язало, запропонувавши проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації».
Я дуже вірю в те, що українське суспільство та його «сили» виявляться потужнішими за нинішніх «адміністраторів», які хочуть захистити наших громадян від «дезінформації».
Під час виборчих кампаній інструментом маніпуляцій та дезінформації можуть бути не лише факти, але й їхня трактовка, а також ідеї, з якими політики йдуть до виборців.
Ми недооцінюємо один з парадоксів сучасного часу: чим більше навколо циркулює інформації, тим більше ми покладаємось на чиюсь репутацію, щоб оцінити цю інформацію.