Аналітика
Минуло 10 місяців, як набули чинності окремі положення Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», що торкаються й інтернет – медіа, а саме: українська версія сайту стала обов’язковою, і повинна бути за обсягом і змістом не менше версії іншою мовою, і завантажуватися за замовчуванням для користувачів нашої країни.
Звісно, аудиторію житомирської районної газети «Сільське життя» не можна порівнювати з кількамільйонною аудиторією «медведчуківських телеканалів». Але матеріали, які публікує місцева газета і розповсюджує її сайт чомусь(?) співзвучні з тими, які розповсюджують про Україну російські медіа. І чомусь представників місцевої влади, яка розміщує там інформацію про свою діяльність, зовсім це не бентежить. Невже і її представники не відрізняють дезінформацію від справді критичної інформації?
Цьогоріч я з колегами вперше долучився до поглибленого кількісного та якісного аналізу того, чим в інформаційному вимірі медіа Львова та області «годують» свою аудиторію, і подальші рядки – мої рефлексії за результатами моніторингу.
Як відомо, стандарт достовірності передбачає чітке посилання на джерело. Читачеві завжди має бути зрозуміло, кому належить та або інша цитата, ті або інші слова. Для дослідників медіа це означає можливість застосування до журналістських текстів формального або ж і комп’ютерного аналізу. Як правило, формулювання посилань є однаковим для більшості видань: «за словами такого-то», «про це заявила така-то» тощо. А отже, проста програма здатна вирахувати, кому належить цитата.
Безсумнівно, внесення Президентом України Володимиром Зеленським 18 травня 2021 року законопроєкту №5506 як невідкладного є надзвичайно позитивною, хоча й дуже запізнілою, законодавчою ініціативою. Чому запізнілою – бо подібний закон міг з’явитися ще 25 років тому, одразу ж після ухвалення 28 червня 1996 р. нової Конституції України, де у трьох статтях – 11, 92.3, 119.3 – вперше була визнана наявність на території України не тільки національних меншин, а й корінних народів як окремої категорії автохтонних етнічних спільнот.
Мабуть, зовсім випадково збіглися в часі дві події: 2 квітня в Києві відбулися слухання у Комітеті Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики на тему «Про забезпечення стабільного українського мовлення на тимчасово окуповані та прикордонні території України», а 1 квітня в непідконтрольному українській владі Новоазовському районі Донецької області почав працювати новий телерадіопередавальний центр так званої «ДНР».
на відміну від роздержавлених газет, міські/районні радіостанції, засновниками яких були владні структури, залишилися комунальними підприємствами органів місцевої влади. Люди в цих органах значною мірою змінилися, відповідно, змінилося ставлення до заснованих студій. І тепер від нових депутатів залежить, чи говоритиме місцеве радіо. А розуміючи, що депутати переважно є дилетантами в питаннях інформації, маємо розуміти й те, що можемо втратити аудіо-канал інформування населення. Чи проблема це для України?