Аналітика
Невелике опитування колег нагадало, які різні вимоги ставить до нас специфіка різних видів ЗМІ. Хоча немало проблем схожі для всіх: від доїзду на роботу до складності з відрядженнями.
Основною темою усіх без виключення ЗМІ стала пандемія, спричинена вірусом COVID-19 ,який ще донедавна вважався бідою, що спіткала далекий Китай. Якщо ще трохи більше місяця тому тема COVID-19 була в топі лише всеукраїнських медіа, то нині вона домінує в локальному інтернет-просторі. З 16 березня до 6 квітня на тему CОVID-19 та пов’язаних з пандемією карантинних заходів на місцевих сайтах Житомирської області щодня виходить в середньому від 30 до 40% від усіх новин.
Наприкінці року медіа-спільнота дочекалась врешті уваги від нових законотворців. Обіцяні новою владою зміни в інформаційній політиці знайшли втілення –в листопаді у вигляді презентації Концепції нового закону про медіа, а вже у грудні текст законопроєкту про медіа потрапив на обговорення членам Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики. Декларація про об’єднання усіх видів ЗМІ під однією «парасолькою» Закону про медіа, який повинен імплементувати Директиви Європарламенту та Ради ЄС, додає оптимізму. Однак, проект цього закону і дотичного до нього “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації” викликав багато непорозумінь і суперечок.
Чи можливо у цифрову добу випускати газету без сайту? Для реформованих українських ЗМІ – цілком. Більшість із них – близько 64% – ніколи не мали електронної версії. Решта ж видань опановують мережу, як можуть. Хтось має сайт на безкоштовних платформах, на шкталт blogspot чи ucoz із жахливою рекламою, а хтось шукає гранти і запускає цілком сучасні електронні майданчики. Зустрічаються навіть такі видання, що мають свої youtube-канали та радіостанції.
Виживати у період власного реформування (а відповідно – нестабільності) – справа непроста. Виживати тоді, коли твоя нестабільність накладається на тло великої державної нестабільності – питання значно складніше. Саме в таку ситуацію потрапили українські ЗМІ, що пройшли роздержавлення. Спілкуючись із колегами з таких видань, уже впродовж тривалого часу проводячи моніторинг місцевих медіа, експерти ІДПО розуміють їх проблеми. І не раз говорили та писали про них: відсутність державної підтримки; патологічні стосунки з патологічною «Укрпоштою»; бідність рекламного ринку; падіння рівня довіри до ЗМІ та ослабла солідарність медійного цеху…
Роздержавлені мас-медіа Півдня України в цілому мають низькі оцінки за дотримання професійних стандартів, при цьому не всі видання, що пройшли два етапи реформування, стали незалежними від влади по суті. Про результати трьох хвиль моніторингів роздержавлених ЗМІ України, що проводяться експертами ІДПО, розповіла на конференції «Випробування олігархією. Українські реалії, зарубіжний досвід, перспективи подолання» аналітикиня Інституту Наталія Стеблина. Конференція відбувалася в Українському католицькому університеті в місті Львів. Організатором виступила кафедра політичних наук.
Експерти Інституту демократії ім. Пилипа Орлика вивчили контент кількох популярних інформаційних ресурсів Донеччини за період березень-серпень 2018 року для того, щоб з’ясувати, чи пропонують читачеві політичну «джинсу» в рамках чергової передвиборчої кампанії.